Логин:
Пароль:
Сохранить логин и пароль
Для получения логина и пароля пишите на почту do@planetaklimata.com.ua
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10



Як зробити підлогу теплою? Про технологічні аспекти монтажу систем водяного підлогового опалення



У системах водяного підлогового опалення житлових і адміністративних приміщень відрізки полімерних труб із зшитого поліетилену, металопласту або іншого матеріалу (їх ще називають нагрівальними контурами) вкладають у вигляді змійовиків в конструкцію підлоги і підключають до подавального і зворотного колекторів теплоносія. Таким чином, на плиті основи або міжповерховому перекритті створюється випромінювальна панель, яку й прийнято називати водяною «теплою підлогою». Які технології створення водяної «теплої підлоги» сьогодні використовуються найбільше?

Мокра справа

Технологія монтажу підлогового опалення, при реалізації якої нагрівальні контури заливаються цементно-піщаним розчином, розповсюджена мало не всюди. Створену у такий спосіб систему професіонали нерідко називають «мокра система підлогового опалення» (так як в процесі установки системи монтажникам доводиться мати справу з вологим цементно-піщаним розчином), вона може використовуватися як для основного, так і додаткового (комфортного) опалення приміщень. Сумарна товщина мокрої системи підлогового опалення досягає 150–300 мм, і цей «пиріг» навантажує перекриття масою 250–300 кг/м2. Термін застигання цементно-піщаної стяжки становить 28 днів.

При дотриманні технології замовник отримує надійну, довговічну «тепла підлога», що витримує великі навантаження. Але технологічні прийоми монтажу, рекомендовані різними постачальниками компонентів водяної «теплої підлоги», мають свої нюанси. Ми опишемо послідовність створення водяної «теплої підлоги», зібравши воєдиновсі рекомендації, що не суперечать одна одній.

Отже, на підготовчому етапі поверхню підлоги, на якій будуть монтуватися нагрівальні контури, вирівнюють. Незначні вибоїни (розміром не більше 0,5 см) можна вирівняти сухим піском, в іншому випадку виконується тонка вирівнювальна цементно-піщана стяжка. Якщо підлога з опаленням повинна мати ухили (наприклад, в душі), то їх краще виконувати в несучому настилі, щоб забезпечити рівномірну товщину стяжки.

Тепла підлога

Мал.1. У класичній мокрій системі водяного підлогового опалення змійовики з труб розташовуються в тілі цементно-піщаної стяжки.

На вирівняну плиту основи, що прилягає до землі, укладають гідроізоляцію з руберойду або іншого матеріалу. Міжповерхові перекриття в сухих приміщеннях гідроізоляції, як правило, не потребують. Поверх гідроізоляційного шару або безпосередньо на перекриття укладають шар теплоізоляції, товщина якого розраховується при проектуванні системи. Як правило, використовується листова теплоізоляція — плити або панелі з полістиролу, базальтового волокна або спіненого поліуретану товщиною від 30 до 70 мм. Ці плити можуть бути покриті тепловідбивною фольгою з розміткою у вигляді сітки або оснащені виступами-бобишками для вкладання і закріплення труб.

На покладений шар теплоізоляції рекомендується укладати поліетиленову плівку, щоб цементний розчин не проникав між плитами теплоізоляції і не створював температурні та акустичні містки.

Щоб не допустити деформації, тріщин і спучування підлогового покриття в результаті температурного розширення бетону, а також для захисту від появи теплових і акустичних містків, після укладання теплоізоляційних матеріалів необхідно виконати окантовку стяжки, що буде нагріватися у майбутньому. Вона виконується крайовою стрічкою зі спіненого пінополістиролу або іншого матеріалу, що вкладається біля стін і вздовж інших будівельних елементів.

У приміщеннях площею понад 40 м2 для захисту від деформації необхідно передбачити температурні шви. Робити температурні шви необхідно і у відносно невеликих кімнатах складної форми, а також у разі, коли один із розмірів плити перекриття перевищує 8 м. Температурні шви найчастіше виконуються за допомогою тієї ж компенсаційної стрічки або смуг полістиролу (після виконання стяжки їх надлишки зрізають). Можна використовувати дерев'яні рейки, які потім повністю виймаються із затверділого бетону, а утворена щілина заповнюється еластичною мастикою.

Тепла підлога

Мал.2. Стяжка мокрої системи набирає міцність досить довго — 28 днів. Однак після цього вона не боїться ані підвищеної вологості, ані великого навантаження.

У місцях вимушеного перетину нагрівальних труб з температурними швами для прокладки труб треба прокласти захисну оболонку довжиною близько 1 метра. Це попередить жорстке зчеплення нагрівальних контурів зі стяжкою, а також виключить можливість дії зрізувальних сил на труби і виникнення тріщин.

Після укладання допоміжних матеріалів (теплоізоляція, пароізоляція, окантовка, температурні шви) можна приступати до основної фази робіт. Трубу під'єднують до подавального колектору, після чого починають розмотувати бухту і формувати на підготовленій поверхні нагрівальний контур.

Схема укладання труби визначається при проектуванні системи. Відзначимо лише, що при встановленні водяного підлогового опалення використовується, як правило, один з трьох основних способів укладання труби. Схема «одиночний змійовик» забезпечує легкий монтаж і найбільш рівномірний розподіл температури по поверхні підлоги. Вона може бути застосована для обігріву похилих ділянок. «Паралельне укладання» подавальної і зворотної труб забезпечує рівномірну середню температуру. Ну а «укладання паралельною спіраллю» може застосовуватися в кімнатах з великими тепловтратами.

При виборі способу укладання труби слід пам'ятати, що тепловтрати приміщення розподіляються по площі приміщення нерівномірно. Біля зовнішніх стін вони, як правило, вище. У цих місцях слід укладати труби ближче одна до одної, ніж на інших ділянках. Існують також комбінації, коли в зоні найбільшого теплоспоживання (наприклад, під панорамним склінням) створюється додаткова спіраль загального чи окремого нагрівального контуру.

Фіксація труб на підготовленій основі проводиться з використанням арматурної сітки і дроту, за допомогою монтажних скоб, рейок, між елементами профільованої теплоізоляції (бобишками). Перший варіант вирізняється простотою, так як арматурна сітка є водночас графічною сіткою, завдяки чому не потрібний час на розмітку підлоги. Та й бетонна стяжка завдяки армуванню виходить більш міцною. Окрім цього, завдяки сітці, труба опалення повністю (всією поверхнею) контактує з матеріалом стяжки підлоги, гарантуючи при цьому максимальну тепловіддачу.

Тепла підлога

Мал.3. Один з найпростіших способів укладання і фіксації нагрівального контуру перед заливкою розчином передбачає вдавлення труби у проміжки між бобишками профільованих теплоізоляційних плит.

У системах водяного підлогового опалення, як правило, використовується сітка з металевого прутка діаметром від 3 до 6 мм. Розмір комірки становить 150х150 мм, рідше 225х225 мм або 300х300 мм Труби кріпляться до сітки не ріменше ніж через 0,5–1 м за допомогою пластикових хомутів або кріпильного дроту, що скручується спеціальним гаком.

Монтаж необхідно виконувати при температурі повітря не нижче 10°С. Кожен нагрівальний контур повинен складатися з одного цільного шматка труби, без схрещувань, перекруток і накладень, а також здавлювань та інших пошкоджень труби. Відрізати трубу від бухти слід тільки після укладання петлі і підведення її до зворотного колектору. При великій кількості труб, укладених близько одна до одної, наприклад, у коридорах або біля колектора, слід ізолювати деякі з них. Бажано, щоб це були подавальні труби, щоб не допустити місцевого перегріву.

Наступним етапом є заливка нагрівальних контурів цементно-піщаним розчином, що має на меті забезпечувати рівномірне нагрівання поверхні підлоги. Однак перед тим як сховати полімерні труби в стяжці, необхідно провести гідравлічні випробування системи. Згідно будівельних правил, перевірка підлогового опалення на герметичність проводиться при тиску, що у 1,5 рази перевищує робочий (але не менше 0,6 МПа), і постійній температурі води. Під робочим тиском труба повинна знаходитися і в момент заливання — це знизить ймовірність виникнення в підлоговій системі небажаних механічних напруг.

Тепла підлога

Мал.4. Найпоширеніший спосіб кріплення нагрівального контуру — за допомогою пластикових хомутів до арматурної сітки.

Зазвичай фірми, що постачають професійне обладнання та матеріали для систем підлогового опалення, дають точні пропорції приготування розчину для стяжки, від дотримання яких залежить виконання постачальниками гарантійних зобов'язань. Узагальнюючи дані різних виробників, можна сказати, що для стяжки повинна застосовуватися цементно-піщана суміш марки не нижче 400. У розчин часто додають так званий пластифікатор, що поліпшує пластичність суміші. За рахунок цього, труби охоплюються бетоном більш щільно, підвищуються теплопровідність і міцність стяжки.

Товщина стяжки залежить від передбачуваних механічних навантажень. Для рівномірного розподілу температури по поверхні підлоги рекомендується, щоб товщина стяжки була не менше 65 мм (німецькі норми DIN 4725). Як фінішне покриття підлоги у вологих приміщеннях повинна використовуватися керамічна плитка, мармур, або інший матеріал з показником теплового опору R близько 0,02 м2∙К/Вт. Вибір підлогових покриттів для сухих приміщень істотно ширший. Головне, щоб виробником покриття була підтверджена можливість використання матеріалу в системах підлогового опалення.

Тепла підлога

Мал.5. Фіксація нагрівального контуру на термоізоляційних плитах, поверхня яких покрита графічною сіткою, здійснюється за допомогою U-подібних кліпс з гарпунними наконечниками.

Подачу гарячої води у систему можна проводити після того, як мине 3 тижні. За цей час цементно-піщана стяжка набере необхідну міцність. Ні в якому разі не можна подавати в систему підлогового опалення гарячу воду з проектною температурою до моменту затвердіння стяжки. Її нагрівання призведе до утворення тріщин. Після закінчення зазначеного часу в систему можна подати теплоносій з температурою 25 °C, а в наступні 4 дні вона повинна поступово підніматися розрахункової.

Сухі системи

Високі навантаження на перекриття, створювані мокрою системою водяного підлогового опалення, прийнятні тільки в будівлях, де перекриття виконані з бетонних плит із несучою спроможністю понад 500–600 кг/м2. Якщо ж перекриття з дерева або інших матеріалів, то ваги мокрої системи вони часто не витримують. Окрім перевантаження перекриттів, мокра система «з'їдає» значний обсяг життєвого простору приміщень (висота кімнат), що особливо підходить реконструйованним приміщенням будівель 70–80-х років минулого століття.

Важливо й те, що у разі проведення косметичного ремонту далеко не всі готові чекати місяць, поки стяжка набере необхідну міцність і можна буде використовувати систему опалення.

На щастя, поряд з мокрою існує ще й суха система підлогового опалення, що позбавлена недоліків своєї колеги. Навантаження від неї становить усього близько 30 кг/м2.

Головними «дійовими особами» більшості сухих систем виступають металеві (алюміній, оцинковка) пластини з жолобком для щільного обхвату труби, якими вкрито не менше 70–90 % площі підлоги, що нагрівається. По суті, пластини замінюють цементно-піщаний розчин, забезпечуючи рівномірний розподіл тепла від труб з гарячою водою по поверхні підлоги, що нагрівається. Пластини можна ділити на частини, підганяти по довжині приміщення (у різних виробників вони або мають перфорацію для швидкого монтажу, або елементарно розрізаються на шматки за допомогою слюсарного інструменту — болгарки, ножівки, ножиць по металу і ін).

Тепла підлога

Мал.6. Система настильного підлогового опалення на основі плит з ДСП. Канавки в плитах виконані заводським способом, у них вставляються теплорозподільчі пластини, а потім — труби нагрівальних контурів.

Мінімальна висота сухої системи становить у середньому від 13 до 50–60 мм залежно від типу. Ну а відсутність мокрого процесу істотно скорочує час на монтаж. Відразу після його закінчення (1–2 дні) суха система готова до експлуатації.

На жаль, сухі системи зазвичай не дозволяють отримувати з кожного квадратного метра поверхні, що нагрівається, більш 50–100 Вт і тому найчастіше використовуються для додаткової (комфортної) системи опалення. Вони нагрівають поверхню підлоги до фізіологічно комфортної температури. Теплоакумулюючі властивості сухих систем підлогового опалення невисокі, однак їх реакція на зміни температури теплоносія досить оперативна.

Сьогодні найбільше використовуються технології монтажу сухих систем безпосередньо в дерев'яні підлоги на лагах та системи, які застосовуються для всіх типів наявних підлог з суцільною пласкою основою (бетонна плита, регульована підлога з фанери). Останні називають настильними.

Так, сухі системи підлогового опалення, вмонтовані в дерев'яні підлоги на лагах, використовують переважно в дерев'яних заміських будинках. При облаштуванні такої системи простір між лагами заповнюється утеплювачем, після чого до лагів прибивають дошки, між якими залишають проміжок близько 25 мм. Як наслідок, на лагах утворюється поверхня для укладання теплорозподільчих пластин. Їх закріплюють так, щоб жолобки для труб були занурені у проміжки між дошками і розташовувалися співвісним чином.

Тепла підлога

Мал.7. Суха система підлогового опалення, що монтується в підлогу на лагах.

Далі, відповідно до схеми укладання, монтують трубу, вдавлюючи її в утворену жолобками доріжку і пропускаючи у місцях повороту під дошками. Потім укладають шар пароізоляції і настил з цементно-стружкових плит (іноді використовують деревно-стружкові плити або плити з гіпсоволокна). Як чистове покриття підлоги можуть використовуватися підлогова дошка, паркет, плитка.

Різновид описаної технології допускає укладання ламінованого паркету безпосередньо на покриті пароізоляцією пластини — без ЦСП. При цьому виходить невеликий виграш у висоті приміщення. Однак конструкція основи під теплорозподільчі пластини при цьому повинна бути посилена. Ламінований паркет укладається упоперек дощок.

Настильні системи в Європі широко застосовуються в житловому секторі, під час реконструкції історичних будівель, при установці підлогового опалення на стару підлогу. Монтуються вони на рівну, чисту і суху основу. За необхідності (в кімнатах з підвищеною вологістю або при встановленні на фундамент) необхідно застелити підлогу шаром пароізоляції зі стійкого до старіння поліетилену. Далі на підлозі розкладають спеціальні плити з полістиролу з межею міцності близько 200 кПа, у яких виконані пази для алюмінієвих пластин.

Тепла підлога

Мал.8. Монтаж нагрівального контуру між плитами гіпсокартону.

Пластини укладаються в пази полістирольних плит (деякі компанії постачають полістирольні плити із вже приклеєними алюмінієвими пластинами або фольгою). У жолобки пластин легким натисканням вдавлюється труба. Паркет, ламінат або статева дошка товщиною не менш як 9 мм укладаються на пластини через тонку прокладку зі спіненого поліетилену. При використанні лінолеуму, керамічної плитки або покриття з ПВХ, слід спершу покласти на теплорозподільчі пластини збірну стяжку з ГВП — два шари по 10 мм

Замість плит з полістиролу в настильных системах можуть використовуватися спеціальні плити з ДСП, у яких заводським способом прорізані жолобки для укладання теплорозподільчих пластин. Ці плити досить міцні і з'єднуються між собою за допомогою системи «шип — паз», в результаті чого на поверхні підлоги утворюється рівна і міцна основа. Після укладання труб і пароізоляції конструкція покривається одним шаром ГВП товщиною близько 10 мм, після чого можна приступати до укладання практично будь-якого підлогового покриття.

Тепла підлога

Мал.9. Класична настильна система на базі плит з міцного полістиролу і алюмінієвих теплорозподільчих пластин.

Найбюджетнішим рішенням вважається проста в реалізації настильна система з гіпсокартону. На рівну і суху поверхню підлоги укладають листи вологостійкого гіпсокартону, наносять маршрут укладання труби. Далі йдуть смуги з гіпсокартону, що прикручують за допомогою саморізів до першого шару так, щоб утворилися широкі канавки для прокладки труби діаметром 12 мм У канавці розкладають нагрівальний контур, фіксуючи трубу за допомогою хомутиків з відрізків пластикової стрічки і саморізів, далі канавку з трубою закривають врівень гіпсовим розчином. Після засихання укладається ще один шар плит вологостійкого гіпсокартону.

Поверх пирога з гіпсокартону кладуть пароізоляцію і фінішне покриття, наприклад, ламінат. Теплова потужність такої підлоги зазвичай не перевищує 50 Вт/м2.

 

Правила використання матеріалів сайту

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10